Справедливий суд
Дійові особи:
Толік (Анатолій Миколайович)(АМ) – Обвинувачуваний, одягнений скромно, у пошарпаний одяг (костюм і шляпа), замучений, сором’язливий.
Микола Анатолійович(МА) – Суддя 1, одягнений точно так само, як і АМ. Має такі самі манери.
Модна дама– Суддя 2, одягнена модно, яскраво, у плаття, має вишукану шляпку і рукавички, а також віяло. Манірна, стервозна, самовпевнена.
Солідна дама– Суддя 3, типова вчителька, в строгому костюмі, волосся зібране, великі окуляри. Строга, абсолютно моральна і консервативна.
Маленька дівчинка з косичками– одягнена у веселе платтячко, з рум’янцем, весела, сміхотлива.
Писар-секретар– одягнений сіро і непомітно, але виглядає жваво
Дама в траурі– свідок, вся в чорному, згорьована.
На сцені збоку стоїть стіл, біля нього два стільці, на столі купа паперів. З іншого боку стілець, на ньому сидить обвинувачуваний, на нього направлене несильне світло. Він помітно нервує, постійно реагує на звуки, які лунають з-за куліс.
На сцену вбігає дівчинка з косичками, граючи в класики. На неї направлене світло. В руках у неї яблуко, яке вона гризе. Дівчинка стрибає у класики, нічого не помічаючи. На середині сцени раптом зупиняється, ніби щойно помітила глядачів. Ховає яблуко за спину і цирковим голосом оголошує:
«Пані та панове, зараз ви матимете змогу побачити найсправедливіший суд у світі. Прохання зберігати спокій. Акторів не годувати. Аудіо- та відеозйомка заборонені. Приємного перегляду!»
Мило всміхається і забігає за куліси.
(Голос з-за куліс) Встати! Суд іде!
На сцену маршем входять судді, під музику. Один за одним, роблять коло. Музика змінюється на веселу, судді підстрибцем по черзі підбігають до столу, стрибають навколо нього. Музика стихає, гра «займи стільчик». Модна дама не встигає сісти.
МОДНА ДАМА (з досадою): Ой, ну гаразд, сьогодні я буду прокурором.
(Клацає пальцями) Писар!
Писар вбігає на сцену з купою паперів, вони розлітаються, він намагається їх зібрати, але раптом помічає, що всі на нього дивляться. Поспіхом сідає на підлогу посеред паперів, бере в руку ручку і готується писати.
МОДНА ДАМА: (тривожно перевіряє манікюр, потім піднімає очі) Обвинувачений, як вас там..!
ТОЛІК (заїкаючись): Й-й-я! Тобто Анатолій Миколайович.
МОДНА ДАМА: (зверхньо-розгублено) Толян, значить. Гхм. (зверхньо-твердо) Мило. Ви знаєте, в чому вас звинувачують?
ТОЛІК: Ем, ну я не розумію, що я такого зробив. Всього лише..
СТРОГА ДАМА: Він не розуміє. Яка ганьба. Хоч би посоромився.
МА: Ганьба! Не посоромився.
ТОЛІК: Де мій адвокат?
МОДНА ДАМА: Де його адвокат?
ПИСАР: Нема, ваша честь! Не заявився… Гхм. Не прийшов. (до залу, тихше) Тобто його не прийшли.
МОДНА ДАМА: Нема вашого адвоката. Пропав. Дзуськи. Щез, зник, канув у Лету… (манірно сміється). Ну що ж, ви самі собі адвокат, Толічку.
ТОЛІК: (раптово сміливо) Анатолій Миколайович!
МОДНА ДАМА: Та яка різниця, все одно ви ніякий. Так хоч ім’я якось звучить.
СТРОГА ДАМА: Давайте до справи!
МА: Точно, до справи!
МОДНА ДАМА: А ми ж про що? Ну гаразд. Отже. (до писаря) Ви записуєте? (той киває). (втомлено, нудно) Де ви були вчора ввечері, пане Толік? Вчора ввечері, якраз після роботи і (замріяно) перед тим, як починається ніч.
ТОЛІК: З роботи повертався. Як завжди. Дорога додому завжди одна. З роботи до автобусної зупинки, на автобусі до свого району, а потім дворами до дому. Ну і ще магазин по дорозі.
МА: (єхидно) Випивка, ага?
ТОЛІК: Що ви! Продуктів потрошки, гречка, кефірчик, яблучка. Зарплата невелика.
СТРОГА ДАМА: Гречечка дорога зараз. А ви отак раз і купили. Недобре.
МА: Недобре.
СТРОГА ДАМА: (підозріливо) Може, й зайві грошики є? Граєте в азартні ігри? Віддаєте коханкам? Яка розпуста..
ТОЛІК: Ні-ні!
МА: Та не кажіть! Ми все про вас знаємо! Типовий (встає і показує пальцем) невдаха! (сідає, дивиться на Толіка)
МОДНА ДАМА: Абсолютно без стилю, без смаку. (фиркає вбік)
СТРОГА ДАМА: Аморальний, безчесний, (прикриває очі рукою) розпусний.
Мовчанка. Толік спантеличено на всіх дивиться. Всі завмирають. Світло в центр. На сцену вибігає дівчинка з косичками, підстрибцем. Зупиняється, дивиться трохи вбік зали.
ДІВЧИНКА (задумливо-замріяно): Це було так. (підходить до АМ, бере за руку. Виводить в центр. Відходить) Пізньолітній теплий вечір. Теплими фарбами поволі заливає небо. Перехожі прогулюються набережною, насолоджуються вечірнім морським повітрям. Чути крики чайок, вони вільні у своєму польоті. Гудки кораблів, що відпливають кудись далеко на інший край, або ж прогулюють нарядних та розслаблених людей. Сонце вже майже сховалося, але дітлахи на березі ловлять останні його промінчики і весело щебечуть. Дама з собачкою гордо проходить повз, собачка не менш гордо виляє хвостиком. Ляпота, блаженство, умиротворення.
Толік замріявся, заплющив очі, наче став легшим.
ДІВЧИНКА (ходить навколо): Вона стоїть ось тут, поруч. Невагома і надзвичайно гарна. У легкою ситцевому платті, з довгим розпущеним волоссям. Фея. Вона загубила щось. Чи загубилась. Розгублено дивиться кудись у простір. Ти ж підійшов до неї, і спитав, чи можеш допомогти.
Толік з заплющеними очима протягує руку і торкається дівчинки.
ДІВЧИНКА: (пронизливо і дзвінко сміється, трохи з докором) Це ж не я!
Вибігає за куліси. Толік розплющує очі. Судді суворо на нього дивляться. Сідає назад на стілець.
МОДНА ДАМА: То ви додому верталися, так? Дворами, так? А по дорозі вчинили ганебний злочин! Еге ж?
ТОЛІК: Нічого я не вчинив. Я підсковзнувся і впав, от і все, що відрізняється від моїх інших походів додому.
СТРОГА ДАМА: І змовчали! Це неповага до суду. Це просто ганьба.
МА: (недовірливо) Чого це ви підсковзнулися?
ТОЛІК: Слизько було. Зима ж. Не розчищено..
СТРОГА ДАМА: А ви, може, ще когось звинуватити хочете? Невже владу, яка вас забезпечує, державу, яка вас годує?? (Заламує руки) Нічого не цінують!
ТОЛІК: Я нікого не хочу звинуватити. Хіба що моє пошарпане стареньке взуття, не пристосоване до зими.
Всі раптово дивляться на його взуття.
МОДНА ДАМА: (зневажливо) Фі, які страшні черевики. Ви їх у бабусі забрали?
СТРОГА ДАМА: А треба слідкувати за собою. Зовсім ніякого вигляду не мають. А потім дивуються, чого це ми так живемо погано. Тому що отакі особи псують імідж суспільства.
МА: Ви ганьбите наше суспільство!
МОДНА ДАМА: Роззуйтесь! Зніміть негайно цей сором. Я не можу більше дивитися на це лахміття. (пафосно) Це в ваших інтересах.
Толік неохоче роззувається, знімає піджак, залишається у штанах і сорочці. Модна дама раптом підходить і вручає йому свій капелюшок.
МОДНА ДАМА: Він вам личитиме. Хоч виглядатимете людиною.
СТРОГА ДАМА: (пирскає зі сміху)
МОДНА ДАМА: Ви щось хотіли сказати?
СТРОГА ДАМА: Без моєї шалі ваша шляпка – просто безглузда річ гардеробу. (вручає Толіку шаль).
МА: (підходить до Толіка, знімає черевики, вручає) Ось це те, що треба.
Толік взувається, піднімає шаль і шляпку, задумливо на них дивиться.
Всі завмирають. Світло на центр сцени. Вбігає дівчинка з косичками. Зупиняється біля Толіка.
ДІВЧИНКА: У неї була така ж. Ви купили її того вечора. Того щасливого вечора, коли… Людний магазин, святковий настрій. Ввечері буде зустріч давніх друзів, родина, знайомі. Ви разом і вам так затишно і добре. Вона безтурботно сміється і без кінця міряє шляпки. Тобі подобаються усі. (Бере в нього з рук шляпку, міряє, він розгублено дивиться на свої руки, тримаючи шаль, переводить погляд на дівчинку) А мені теж пасує, правда, татку?
Толік здригається, дівчинка злякано впускає шляпку і вибігає.
МОДНА ДАМА: Повернемось до справи! У нас є свідок вашого злочину… Запросіть свідка.
Толік розгублено сідає.
ПИСАР: (нудно, протяжно) Свідок, заходьте!
Заходить свідок, Дама в траурі, вся зображає страшне горе, заламує руки. Підходить до центру сцени.
МОДНА ДАМА: Свідок, розкажіть, як усе було.
ДАМА В ТРАУРІ: (з притиском, мало не ридаючи) Ця жахлива людина… (схлипує) Ця жахлива людина покалічила моє дитятко, найдорожчу мені істоту. Він отак нагло покалічив її, зіпсував їй усе життя!
ТОЛІК: Перепрошую, це вийшло ненавмисне. Я не хотів!
СТРОГА ДАМА: А вам, пане Толіку, не давали права говорити! (Дамі в траурі) Продовжуйте!
ДАМА В ТРАУРІ: Отже, цей жахливий чоловік впав прямо на мою Мусю, моє чудо (ридає). Вона тепер не зможе ходити. Це травма на все життя, для неї і для мене. (дістає платок, демонстративно сякається) Він заслуговує покарання! (твердо, голосно) Я вимагаю! Вимагаю, щоб ви, панове, суворо його покарали.
МОДНА ДАМА: Дякуємо за ваші свідчення! Щиро співчуваємо вашому горю. Хай ваша Муся (суворо дивиться на Толіка) скоріше видужує!
Дама в траурі, схлипуючи, виходить.
МОДНА ДАМА: Обвинувачений, що ви можете сказати на свій захист.
ТОЛІК: Е-е-е..
МОДНА ДАМА: (перериваючи) Чудово, нічого!
ТОЛІК: Зачекайте!
МОДНА ДАМА: (з досадою) Так!
ТОЛІК: (нерішуче) Я… я побачив свою… (злякано) Я побачив свою дівчинку.
МА: І що тут такого? Ваша дівчинка кожен день з вами. Не надивились ще?
ТОЛІК: (заспокоївшись) Річ у тім, що вона. (видихаючи) мертва. Вже кілька років.
Наступає пауза.
МОДНА ДАМА: Тобто..?
СТРОГА ДАМА: Ви здуріли?
ТОЛІК: (розгублено) Я, я… не знаю… Я злякався… Я не очікував. (голос дрижить) Вона була моїм щастям. Нашим… щастям… (голосніше, впевненіше) А ви, а ви… (з ненавистю) Жорстокі, байдужі, ви виродки, ви… Вам тільки до себе справа. Тільки зі своєї дзвіниці дивитесь. Вам начхати на все, крім того, що про вас подумають. (Модній дамі) Думаєте ви модна? Та ви просто смішна у цьому розцяцькованому одязі. Тупа бездумна лялька, що тільки й може, що манірно махати ручкою, а мозку немає. (Строгій дамі) А ви, ви не знаєте, що таке життя. Лише одні правила, закони. Кидаєтесь на усе, що не написане у вашому маленькому мозку чи у тій нікчемній книжечці законів. Подумати ж головою не можете. (кричить до МА) А ти, нікчема, ти ж такий як я. Ти випадково опинився тут, а корчиш з себе праведника і речника закону. Ти гірший за них усіх, бо обертаєш правосуддя проти таких як ти, залишаючись білим і пухнастим. (до всіх) Ви всі, нікчеми, брехливі, низькі, жалюгідні створіння моралі. (б’ється в істериці) Полиште мене, я не хочу, не хочу.
Вибігає за куліси. Судді за ним. Писар, гублячи папери, останнім забігає за куліси.
Коротка пауза. Світло на середину сцени. Виходить дівчинка з косичками, спокійно, трохи сумно. Дивиться кудись наверх, переводить погляд на глядачів.
ДІВЧИНКА: Пан суддя, панове присяжні та прокурор одностайно визнали обвинуваченого винним. Його засуджено до найвищої міри покарання – вічних докорів сумління, і кпинів моралістів. Правосуддя здійснено, як ви, вельмишановні глядачі, могли переконатися. Вистава закінчена. Просимо подумати кілька хвилин. Потім можете займатися своїми найважливішими справами, і всім таким іншим. Опускає очі. Світло гасне.
КІНЕЦЬ
3-4 грудня 2012
Толік (Анатолій Миколайович)(АМ) – Обвинувачуваний, одягнений скромно, у пошарпаний одяг (костюм і шляпа), замучений, сором’язливий.
Микола Анатолійович(МА) – Суддя 1, одягнений точно так само, як і АМ. Має такі самі манери.
Модна дама– Суддя 2, одягнена модно, яскраво, у плаття, має вишукану шляпку і рукавички, а також віяло. Манірна, стервозна, самовпевнена.
Солідна дама– Суддя 3, типова вчителька, в строгому костюмі, волосся зібране, великі окуляри. Строга, абсолютно моральна і консервативна.
Маленька дівчинка з косичками– одягнена у веселе платтячко, з рум’янцем, весела, сміхотлива.
Писар-секретар– одягнений сіро і непомітно, але виглядає жваво
Дама в траурі– свідок, вся в чорному, згорьована.
На сцені збоку стоїть стіл, біля нього два стільці, на столі купа паперів. З іншого боку стілець, на ньому сидить обвинувачуваний, на нього направлене несильне світло. Він помітно нервує, постійно реагує на звуки, які лунають з-за куліс.
На сцену вбігає дівчинка з косичками, граючи в класики. На неї направлене світло. В руках у неї яблуко, яке вона гризе. Дівчинка стрибає у класики, нічого не помічаючи. На середині сцени раптом зупиняється, ніби щойно помітила глядачів. Ховає яблуко за спину і цирковим голосом оголошує:
«Пані та панове, зараз ви матимете змогу побачити найсправедливіший суд у світі. Прохання зберігати спокій. Акторів не годувати. Аудіо- та відеозйомка заборонені. Приємного перегляду!»
Мило всміхається і забігає за куліси.
(Голос з-за куліс) Встати! Суд іде!
На сцену маршем входять судді, під музику. Один за одним, роблять коло. Музика змінюється на веселу, судді підстрибцем по черзі підбігають до столу, стрибають навколо нього. Музика стихає, гра «займи стільчик». Модна дама не встигає сісти.
МОДНА ДАМА (з досадою): Ой, ну гаразд, сьогодні я буду прокурором.
(Клацає пальцями) Писар!
Писар вбігає на сцену з купою паперів, вони розлітаються, він намагається їх зібрати, але раптом помічає, що всі на нього дивляться. Поспіхом сідає на підлогу посеред паперів, бере в руку ручку і готується писати.
МОДНА ДАМА: (тривожно перевіряє манікюр, потім піднімає очі) Обвинувачений, як вас там..!
ТОЛІК (заїкаючись): Й-й-я! Тобто Анатолій Миколайович.
МОДНА ДАМА: (зверхньо-розгублено) Толян, значить. Гхм. (зверхньо-твердо) Мило. Ви знаєте, в чому вас звинувачують?
ТОЛІК: Ем, ну я не розумію, що я такого зробив. Всього лише..
СТРОГА ДАМА: Він не розуміє. Яка ганьба. Хоч би посоромився.
МА: Ганьба! Не посоромився.
ТОЛІК: Де мій адвокат?
МОДНА ДАМА: Де його адвокат?
ПИСАР: Нема, ваша честь! Не заявився… Гхм. Не прийшов. (до залу, тихше) Тобто його не прийшли.
МОДНА ДАМА: Нема вашого адвоката. Пропав. Дзуськи. Щез, зник, канув у Лету… (манірно сміється). Ну що ж, ви самі собі адвокат, Толічку.
ТОЛІК: (раптово сміливо) Анатолій Миколайович!
МОДНА ДАМА: Та яка різниця, все одно ви ніякий. Так хоч ім’я якось звучить.
СТРОГА ДАМА: Давайте до справи!
МА: Точно, до справи!
МОДНА ДАМА: А ми ж про що? Ну гаразд. Отже. (до писаря) Ви записуєте? (той киває). (втомлено, нудно) Де ви були вчора ввечері, пане Толік? Вчора ввечері, якраз після роботи і (замріяно) перед тим, як починається ніч.
ТОЛІК: З роботи повертався. Як завжди. Дорога додому завжди одна. З роботи до автобусної зупинки, на автобусі до свого району, а потім дворами до дому. Ну і ще магазин по дорозі.
МА: (єхидно) Випивка, ага?
ТОЛІК: Що ви! Продуктів потрошки, гречка, кефірчик, яблучка. Зарплата невелика.
СТРОГА ДАМА: Гречечка дорога зараз. А ви отак раз і купили. Недобре.
МА: Недобре.
СТРОГА ДАМА: (підозріливо) Може, й зайві грошики є? Граєте в азартні ігри? Віддаєте коханкам? Яка розпуста..
ТОЛІК: Ні-ні!
МА: Та не кажіть! Ми все про вас знаємо! Типовий (встає і показує пальцем) невдаха! (сідає, дивиться на Толіка)
МОДНА ДАМА: Абсолютно без стилю, без смаку. (фиркає вбік)
СТРОГА ДАМА: Аморальний, безчесний, (прикриває очі рукою) розпусний.
Мовчанка. Толік спантеличено на всіх дивиться. Всі завмирають. Світло в центр. На сцену вибігає дівчинка з косичками, підстрибцем. Зупиняється, дивиться трохи вбік зали.
ДІВЧИНКА (задумливо-замріяно): Це було так. (підходить до АМ, бере за руку. Виводить в центр. Відходить) Пізньолітній теплий вечір. Теплими фарбами поволі заливає небо. Перехожі прогулюються набережною, насолоджуються вечірнім морським повітрям. Чути крики чайок, вони вільні у своєму польоті. Гудки кораблів, що відпливають кудись далеко на інший край, або ж прогулюють нарядних та розслаблених людей. Сонце вже майже сховалося, але дітлахи на березі ловлять останні його промінчики і весело щебечуть. Дама з собачкою гордо проходить повз, собачка не менш гордо виляє хвостиком. Ляпота, блаженство, умиротворення.
Толік замріявся, заплющив очі, наче став легшим.
ДІВЧИНКА (ходить навколо): Вона стоїть ось тут, поруч. Невагома і надзвичайно гарна. У легкою ситцевому платті, з довгим розпущеним волоссям. Фея. Вона загубила щось. Чи загубилась. Розгублено дивиться кудись у простір. Ти ж підійшов до неї, і спитав, чи можеш допомогти.
Толік з заплющеними очима протягує руку і торкається дівчинки.
ДІВЧИНКА: (пронизливо і дзвінко сміється, трохи з докором) Це ж не я!
Вибігає за куліси. Толік розплющує очі. Судді суворо на нього дивляться. Сідає назад на стілець.
МОДНА ДАМА: То ви додому верталися, так? Дворами, так? А по дорозі вчинили ганебний злочин! Еге ж?
ТОЛІК: Нічого я не вчинив. Я підсковзнувся і впав, от і все, що відрізняється від моїх інших походів додому.
СТРОГА ДАМА: І змовчали! Це неповага до суду. Це просто ганьба.
МА: (недовірливо) Чого це ви підсковзнулися?
ТОЛІК: Слизько було. Зима ж. Не розчищено..
СТРОГА ДАМА: А ви, може, ще когось звинуватити хочете? Невже владу, яка вас забезпечує, державу, яка вас годує?? (Заламує руки) Нічого не цінують!
ТОЛІК: Я нікого не хочу звинуватити. Хіба що моє пошарпане стареньке взуття, не пристосоване до зими.
Всі раптово дивляться на його взуття.
МОДНА ДАМА: (зневажливо) Фі, які страшні черевики. Ви їх у бабусі забрали?
СТРОГА ДАМА: А треба слідкувати за собою. Зовсім ніякого вигляду не мають. А потім дивуються, чого це ми так живемо погано. Тому що отакі особи псують імідж суспільства.
МА: Ви ганьбите наше суспільство!
МОДНА ДАМА: Роззуйтесь! Зніміть негайно цей сором. Я не можу більше дивитися на це лахміття. (пафосно) Це в ваших інтересах.
Толік неохоче роззувається, знімає піджак, залишається у штанах і сорочці. Модна дама раптом підходить і вручає йому свій капелюшок.
МОДНА ДАМА: Він вам личитиме. Хоч виглядатимете людиною.
СТРОГА ДАМА: (пирскає зі сміху)
МОДНА ДАМА: Ви щось хотіли сказати?
СТРОГА ДАМА: Без моєї шалі ваша шляпка – просто безглузда річ гардеробу. (вручає Толіку шаль).
МА: (підходить до Толіка, знімає черевики, вручає) Ось це те, що треба.
Толік взувається, піднімає шаль і шляпку, задумливо на них дивиться.
Всі завмирають. Світло на центр сцени. Вбігає дівчинка з косичками. Зупиняється біля Толіка.
ДІВЧИНКА: У неї була така ж. Ви купили її того вечора. Того щасливого вечора, коли… Людний магазин, святковий настрій. Ввечері буде зустріч давніх друзів, родина, знайомі. Ви разом і вам так затишно і добре. Вона безтурботно сміється і без кінця міряє шляпки. Тобі подобаються усі. (Бере в нього з рук шляпку, міряє, він розгублено дивиться на свої руки, тримаючи шаль, переводить погляд на дівчинку) А мені теж пасує, правда, татку?
Толік здригається, дівчинка злякано впускає шляпку і вибігає.
МОДНА ДАМА: Повернемось до справи! У нас є свідок вашого злочину… Запросіть свідка.
Толік розгублено сідає.
ПИСАР: (нудно, протяжно) Свідок, заходьте!
Заходить свідок, Дама в траурі, вся зображає страшне горе, заламує руки. Підходить до центру сцени.
МОДНА ДАМА: Свідок, розкажіть, як усе було.
ДАМА В ТРАУРІ: (з притиском, мало не ридаючи) Ця жахлива людина… (схлипує) Ця жахлива людина покалічила моє дитятко, найдорожчу мені істоту. Він отак нагло покалічив її, зіпсував їй усе життя!
ТОЛІК: Перепрошую, це вийшло ненавмисне. Я не хотів!
СТРОГА ДАМА: А вам, пане Толіку, не давали права говорити! (Дамі в траурі) Продовжуйте!
ДАМА В ТРАУРІ: Отже, цей жахливий чоловік впав прямо на мою Мусю, моє чудо (ридає). Вона тепер не зможе ходити. Це травма на все життя, для неї і для мене. (дістає платок, демонстративно сякається) Він заслуговує покарання! (твердо, голосно) Я вимагаю! Вимагаю, щоб ви, панове, суворо його покарали.
МОДНА ДАМА: Дякуємо за ваші свідчення! Щиро співчуваємо вашому горю. Хай ваша Муся (суворо дивиться на Толіка) скоріше видужує!
Дама в траурі, схлипуючи, виходить.
МОДНА ДАМА: Обвинувачений, що ви можете сказати на свій захист.
ТОЛІК: Е-е-е..
МОДНА ДАМА: (перериваючи) Чудово, нічого!
ТОЛІК: Зачекайте!
МОДНА ДАМА: (з досадою) Так!
ТОЛІК: (нерішуче) Я… я побачив свою… (злякано) Я побачив свою дівчинку.
МА: І що тут такого? Ваша дівчинка кожен день з вами. Не надивились ще?
ТОЛІК: (заспокоївшись) Річ у тім, що вона. (видихаючи) мертва. Вже кілька років.
Наступає пауза.
МОДНА ДАМА: Тобто..?
СТРОГА ДАМА: Ви здуріли?
ТОЛІК: (розгублено) Я, я… не знаю… Я злякався… Я не очікував. (голос дрижить) Вона була моїм щастям. Нашим… щастям… (голосніше, впевненіше) А ви, а ви… (з ненавистю) Жорстокі, байдужі, ви виродки, ви… Вам тільки до себе справа. Тільки зі своєї дзвіниці дивитесь. Вам начхати на все, крім того, що про вас подумають. (Модній дамі) Думаєте ви модна? Та ви просто смішна у цьому розцяцькованому одязі. Тупа бездумна лялька, що тільки й може, що манірно махати ручкою, а мозку немає. (Строгій дамі) А ви, ви не знаєте, що таке життя. Лише одні правила, закони. Кидаєтесь на усе, що не написане у вашому маленькому мозку чи у тій нікчемній книжечці законів. Подумати ж головою не можете. (кричить до МА) А ти, нікчема, ти ж такий як я. Ти випадково опинився тут, а корчиш з себе праведника і речника закону. Ти гірший за них усіх, бо обертаєш правосуддя проти таких як ти, залишаючись білим і пухнастим. (до всіх) Ви всі, нікчеми, брехливі, низькі, жалюгідні створіння моралі. (б’ється в істериці) Полиште мене, я не хочу, не хочу.
Вибігає за куліси. Судді за ним. Писар, гублячи папери, останнім забігає за куліси.
Коротка пауза. Світло на середину сцени. Виходить дівчинка з косичками, спокійно, трохи сумно. Дивиться кудись наверх, переводить погляд на глядачів.
ДІВЧИНКА: Пан суддя, панове присяжні та прокурор одностайно визнали обвинуваченого винним. Його засуджено до найвищої міри покарання – вічних докорів сумління, і кпинів моралістів. Правосуддя здійснено, як ви, вельмишановні глядачі, могли переконатися. Вистава закінчена. Просимо подумати кілька хвилин. Потім можете займатися своїми найважливішими справами, і всім таким іншим. Опускає очі. Світло гасне.
КІНЕЦЬ
3-4 грудня 2012
0 коментарів